ЗИ́ЧИТИ¹, чу, чиш, недок., чого або з інфін. Висловлювати побажання чого-небудь; бажати. — Кланяйся дуже отцю Мирону од мене і скажи, що я йому добра усякого зичу і блага (Вовчок, VI, 1956, 247); — Почався у Павловій хаті весільний банкет. Чужі люди веселились, зичили моєму дядькові щастя (Збан., Сеспель, 1961, 349); Зичу всім у літо увійти, Як входить корабель у гавань, до мети (Рильський, II, 1960, 135).

ЗИ́ЧИТИ², чу, чиш, недок., перех., діал. Позичати. Є в нас у місті каса, що зичить людям гроші (Март., Тв., 1954, 211).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 569.

Зи́чити, чу, чиш, гл. Желать, хотѣть. Нехай ті плачуть, що нам зле зичуть. Ном. № 2393. Старий Гуня доброго тобі здоров’я зичить. Стор. МПр. 140.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 152.