ЗИМІ́ВНИК, а, ч. Той, хто залишається зимувати де-небудь з певною метою. Ось він [криголам] усе ближче, і вже гримить з палуби салют на честь хоробрих зимівників… (Донч., VI, 1957, 496).

ЗИМІВНИ́К, а, ч.

1. Утеплене приміщення для зимування бджіл. З настанням холодів пасічник заносить зібрані на зимівлю бджолосім’ї в зимівник. Зимівник має бути сухий, тихий, здатний тримати сталу температуру та вологість повітря (Бджільн., 1956, 62).

2. іст. Зимове житло запорожця за межами Січі. З правіку селилися тут по зимівниках запорожці та лоцмани дніпровські, мужні й відважні люди (Гончар, Людина.., 1960, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 566.