ЗИМО́ВИ́Й, о́ва́, о́ве́. Стос. до зими (у 1 знач.). В довгі зимові вечори та вдосвіта в Джериній хаті палали тріски (Н.-Лев., II, 1956, 185); Ясно світило скупе зимове сонце і навіть трохи гріло (Кучер, Чорноморці, 1956, 321); // Признач. для зими, використовуваний узимку. Я не чула, щоб у Сімеїзі хто жив зимою, і, певне, се місце, як зимове помешкання, не дуже вигідне (Л. Укр., V, 1956. 246); Білява, зовсім юна, вона була зодягнена так, наче тільки оце повернулася з далекої дороги: в чоботях, в теплій зимовій хустці (Гончар, III, 1959, 319).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 567.