ЗИ́КАТИ, аю, аєш, недок., ЗИ́КНУТИ, ну, неш, док., розм. Різко кричати. Наш візник-молдуван зикнув на коні й пустив їх з гори щодуху (Коцюб., І, 1955, 256).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 566.

Зи́кати, каю, єш, сов. в. зикнути, ну, неш, гл. Кричать, вскрикнуть. Дядько не схотів — ще став зикати на його. Чуб. II. 8. Як не крикне, як не зикне. Н. Вол. у. Реве, лютує Византія, руками берег достає; достала, зикнула, встає. Шевч. 60.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 151.