ЗИГЗИ́ЦЯ, і, ж., нар.-поет. Зозуля. Безвісної птиці зигзиці Осипались крила гінкі (Воронько, Вел. світ, 1948, 23); * У порівн. — Полечу, каже, зигзицею, Тією чайкою вдовицею, Та понад Доном полечу, Рукав бобровий омочу В ріці Каялі (Шевч., II, 1953, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 566.

зигзи́ця = зегзи́ця — стара назва і в народній творчості — зозуля. Безвісної птиці зигзиці Осипались крила гінкі (П. Воронько); Полечу, каже, зигзицею, Тією чайкою вдови­цею ( Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 245.