ЗЖО́ВКЛИЙ, рідко ІЗЖО́ВКЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зжо́вкнути, ізжо́вкнути; // у знач. прикм. Він бачить нерухоме Петрове тіло, зжовкле обличчя і струмочок крові (Багмут, Щасл. день.., 1951, 151); Серпи свистіли в їхніх руках, і з тихим шелестом падало позаду їх ізжовкле.. жито (Смолич, І, 1947, 117).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 564.