ЗЖИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗЖЕ́РТИ, ру́, ре́ш; мин. ч. зжер, ла, ло; док., перех.
1. вульг. Їсти, поїдати страву з жадібністю. Онися вже його й не слухала та все думала, «по півгуски зжеруть,— москалища здорові!» (Н.-Лев., III, 1956, 149); * Образно. Немає мрії під кучерявими вишнями. Та її, либонь, і не було тут. Зжерли її кирпаті свині, склювали кури, зжувала ряба корова (Мушк., Серце.., 1962, 290).
2. перен. Знищувати, псувати що-небудь (про стихійні сили природи). Нестерпна жара у липні, що зжерла чисто огірки, поступилась холодному дощовому серпню (Вільде, Сестри.., 1958, 335).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 564.