ЗЕРНИ́НА, и, ж.
1. Дрібний плід хлібних злаків. На другий день молотив — приніс три зернини, на третій — чотири; щодня прибувало тільки по одному зер-нятку (Стор., І, 1957,31); Оце пшеничка! Сімдесят шість зернин у колоску! Ти бачив таке? (Головко, І, 1957, 425);
* У порівн. На цвинтарі біля могили З мерцем розмовляють живі. Там сльози, неначе зернини Лежать у пом’ятій траві (Павл., Бистрина, 1959, 141).
◊ На ма́кову зерни́ну — те саме, що На ма́кове зе́рно (див. ма́ковий). Затамувавши злість, не довіряючи дівчині і на макову зернину, Панкратій Семенович сочив тепер за кожним її кроком (Коз., Блискавка, 1962, 173).
2. Окрема дрібна часточка якої-небудь речовини; крупинка, краплинка. Сонце світило по-весняному, і під його гарячим промінням танув зверху на заметах сніг, перетворюючись з сухого пороху на прозорі синюваті зернини (Багмут, Щасл. день.., 1959, 231).
3. перен., рідко, чого або який. Зародок, початок чого-небудь. Коли в словах зернина дум крицева, В людському серці проростуть слова (Дор., Тобі, народе.., 1959, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 560.