ЗЕМЛЕВОЛОДІ́ННЯ, я, с. Володіння землею (у 5 знач.) на правах власності або оренди. В декреті про землю знайшли вияв вікові сподівання мільйонів селян про знищення поміщицького землеволодіння (До 40-річчя Вел. Жовт. соц. рев., 1957, 11); На Київщині в XVII ст. вже не було общинного землеволодіння, ясно вирізнилися окремі господарства (Укр. іст. ж., 1, 1960, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 556.