ЗЕМЛЕВЛА́СНИК, а, ч. Особа, яка володіє землею (у 5 знач.) на правах приватної власності. Іван Олександрович Лисевич був багатий землевласник; мав п’ять тисяч десятин землі й багато всякого добра (Сам., II, 1958, 410); Додержуючись вказівок Маркса, Енгельса і Леніна, робітничо-селянська держава передає землю, відібрану у поміщиків та інших великих землевласників, в безпосереднє користування селян (Ком. Укр., 4, 1963, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 556.