ЗЕЛО́¹, а́, с., заст., поет. Зелень (у 1 знач.). З-за густих будяків і всякого зела незабаром висунулись баштани з довгими рядками високих соняшників (Н.-Лев., І, 1956, 499); Був вересень на початку; сонце пекло, аж шкварчить; по узгір’ях всяке зело пожовкло (Свидн., Люборацькі, 1955, 120); Відволожені після спеки дощем, ласкаво пахнуть зела, квіти, земля (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 78).

ЗЕЛО², присл; заст. Дуже. Пан воєвода сказати велів, що його війська зело потомлені стали від безперервних цілорічних боїв (Ле, Побратими, 1954, 31).

ЗЕЛО³, а́, с. Восьма літера церковнослов’янського і староруського алфавітів на позначення приголосного звука «з».

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 555 - 556.

Зело́, ла́, с. Зелень, травянистое растеніе. Тихая роса сідала над зелом і древом. Мкр. Н. 35. Стало їх подвір’я зелом і древом заростати. КС. 1884. І. 32. Багато зела на цім огороді, то тяжко буде полоти. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 149.

зело́ — зелень (перев. трави); ці­лющість багатьох трав відкрила людина здавна, але вважалося, що справжню їх силу знають лише окремі люди — відуни та відьми; спрадавна виробилася пошана до зілля, що служило на користь лю­дям; див. ще зі́лля. Тихая роса сідала над зелом і древом (М. Макаровський); З-за високих будяків і вся­кого зела незабаром висунулись баш­тани з довгими рядками високих со­няшників (І. Нечуй-Левицький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 242-243.