ЗДІ́ЙНЯТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до здійня́ти. Дрібний сніговий пил, здійнятий полозками, запорошував обличчя й очі (Шиян, Баланда, 1957, 10); Отак вона йде й тепер, опустивши очі; ті спущені очі надавали дивний вираз обличчю, поневолі здійнятому вгору (Л. Укр., III, 1952, 581); // зді́йнято, безос. присудк. сл. В Києві єсть літературно-артистичне товариство, ..був визначений конкурс літературний і здійнято і рішено в принципі питання про подачу українських творів (Л. Укр., V, 1956, 186).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 541.