ЗДРИГА́ТИСЯ і рідко ІЗДРИГА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і рідше ЗДРИ́ГУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗДРИГНУ́ТИСЯ і рідко ІЗДРИГНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док

1. Роблячи мимовільні судорожні рухи, тремтіти, трястися (від холоду, жаху і т. ін.). Дівчина припала головою до колін та так і заніміла, і, якби не здригалося іноді тіло її перемучене, була б це мертва постать (Гр., І, 1963, 384); Бармаш різко здригається від холоду (Коз., Серце матері, 1947, 27); Губи його тремтіли, нервово здригувались щоки (Кочура, Зол. грамота, 1960, 315); Переляканий хлопець здригнувся і притулився до брата (Фр., VI, 1951, 171); Холодно, видно, надворі, коли ж і хату отак вітер вистудив. Артем аж здригнувся під рядниною (Головко, II, 1957, 393); * Образно. А вихор скажений бушує все зліше, Завиє, застогне, здригнеться, засвище… (Граб., І, 1959, 509); // Відчувати внутрішнє тремтіння, дуже хвилюватися. Підбігає [Анна] до шафи і виймає звідти білий плащ командорський, дон Жуан здригається, але не може одвести очей од плаща (Л. Укр., III, 1952, 412); Невже вона… відьма?.. Ні… ні, — здригується Параскіца і протирає очі (Коцюб., І, 1955, 278); Кармель іздригнувся, почувши голос,— пізнав неньку (Вовчок, І, 1955, 348); // Битися, стискуватися від хвилювання (про серце). Ми радісно дихали вітром дзвінким, і серце здригалось зненацька (Сос., І, 1957, 455); // Сповнюватися трепетом, хвилюванням (про душу). Юра мужньо витримав усе і, хоча душа в нього здригнулася, не спокусився на конфети (Смолич, II, 1958, 20); // безос. Гуде хуртовина надворі.. Чогось Максима непокоїть: раз по раз крізь дрімоту турботно здригається в нього у грудях (Вас., І, 1959, 304); // Швидко, різко змінюватися (перев. про голос). Коли Набатов почав говорити про кадри монтажників, голос його здригнувся (Баш, Вибр., 1948, 57); // тільки док. Розгубитися, завагатися, відчувши страх перед ким-, чим-небудь. Пішці [піші воїни] не встигли ще виладнатися в ряди, як на них з гиком наскочили татари. Але пішці не здригнулися, стояли стіною (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 402); Наче вихор, полетів Сірий під гору: поминаючи своє військо, Шахай знав, що все воно здригнулося (Ю. Янов., І, 1958, 149).

◊ Не здригне́ться рука́ чия, у кого — хтось не злякається, не зупиниться перед чим-небудь. Стиснувши руку в кулак, показав [Цимбал] його Павлові: — Ця рука не здригнеться! (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 34).

2. тільки 3 ос. Час від часу дрижати, двигтіти. Рипить корабель, стогне тяжко, здригається, наче конає (Л. Укр., І, 1951, 308); Земля і гори здригалися від вибухання бомб і снарядів (Кучер, Чорноморці, 1956, 364); І такий Петушек огрядний — ступне, а все навколо здригується (Шовк., Інженери, 1956, 18); Туча грізная Геть насунулась.. Із страшних гармат разом вдарила, Аж земля кругом іздригнулася (Стар., Поет. тв., 1958, 170); Мій поплавець, що наче був закляк, Здригнувся раз… удруге… (Рильський, II, 1960, 118); Пронизливо засвистів паровоз, і вагон здригнувся (Ткач, Плем’я.., 1961, 144); // Те саме, що колива́тися. Над землею раптом спалахують сотні й тисячі коротких блискавок, і степовий простір здригається від жорстокого, несамовитого гуркоту (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 378); На півночі і на півдні — чути було безконечне гудіння літаків; повітря здригалося над горами (Скл., Карпати, II, 1954, 385); За смужкою води здригнувся туман (Гончар, II, 1959, 250).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 549.