ЗДРА́СТУВАТИ, рідко ЗДРА́ВСТВУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. Бути здоровим; благополучно існувати. [Семен:] Що ж бабуся твоя, чи здрастують ще? [Одарка (жартуючи):] Підскакують; з печі до долу, а з долу на піч (Кроп., І, 1958, 61); Всесвітня свашка поклонилась, І чарочка перчівочки [перцівочки] вродилась. — Ну, по цій мові,— каже Клим, — Дай боже здрастувать усім! (Гл., Вибр., 1951, 155); * Образно. — Ще Горацій казав, що яке б глупство не вчинили царі, за все розплачуються народи. Істина ця, на жаль, поки що здравствує на землі (Кочура, Зол. грамота, 1960, 139).

2. наказ. сп. здра́стуй (здра́стуйте). Вітання при зустрічі.— Здрастуйте, дідусю! — закричало радісно дитя (Мирний, І, 1954, 286).

◊ Здра́стуйте вам у ха́ту — усталена формула вітання, яку вживають, заходячи до хати.— Здрастуйте вам у хату,— привітався він, увійшовши (Мик., II, 1957, 283).

3. наказ. сп. здра́стуй (здра́стуйте), у знач. виг., фам. Уживається при вираженні здивування, заперечення і т. ін. [Мирон:] Суворов говорив — воювать не числом, а вмінням. Якість — велике діло. [Горлов:] Здрастуй, а ми що ж, воювати не вміємо? Цього у нас хоч відбавляй (Корн., II, 1955, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 549.