ЗДОЛА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ЗДОЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. перех. Перемогти в боротьбі, підкорити силою зброї. Під дев’яте травня в нічку Звістка пролунала: Наша Армія Радянська Фашистів здолала! (Укр.. думи.., 1955, 521); Коли, бач, Турна не здоліють, То картами уже подіють, Що між старці Турн попаде (Котл., І, 1952, 251); О, греки хоробрі, о, воїни, браття, Фашистським запроданцям вас не здолати! (Нагн., Пісня.., 1949, 38); Допомогти українцям-полтавчанам здолати панство ненависне підоспіли російські брати-тульчани (Ковінька, Кутя.., 1960, 130); // Перебороти, подолати що-небудь. Володимир Рязанцев, звівшись, дивиться у вікно, і на обличчі його ледве помітна посмішка людини, яка здолала смерть і знає певно, що буде жити (Цюпа, Назустріч.., 1958, 363); Перешкоди здолай, Все від серця віддай За радянську Вітчизну свою! (Мур., Піонер. слово, 1951, 42); Здолавши перший приступ сну, Крайнюк сидів над своїми записками (Кучер, Голод, 1961, 148); // Пересилити, приборкати в собі яке-небудь почуття. Намагається [Буйко] здолати в собі хвилювання (Бат, П’єси, 1958, 25).
Здола́ти себе́ — погасити в собі яке-небудь почуття, бажання і т. ін. — Але що ж робити, коли я не можу здолати себе, не маю снаги стримати навісних мрій (Л. Янов., І, 1959, 373).
2. перех. Справитися з чимось, що вимагає фізичних зусиль, праці. Це була найважча робота, і тільки м’язисті козаки та литовські грабарі могли її здолати (Тулуб, Людолови, І, 1957, 217); Старі бійці, здолавши довгу путь, У боротьбі здобувши перемогу, Не можемо ми звук отой забуть, Що сповіща повітряну тривогу (Перв., II, 1958, 212); Поспішали [коні] вперед добровільно, самі намагаючись швидше здолати крутизну і вибратись на рівне (Гончар, III, 1959, 428).
3. перев. з інфін., неперех. Спромогтися, змогти зробити що-небудь. [Едіта:] Носити цеглу та місити глину і я здолаю (Л. Укр., III, 1952, 35); — Як же йти, Катре, не здолію я по землі ступати! (Вовчок, І, 1955, 111); Третьої ночі, коли мороз.. пролазив у хату, Терешко зовсім одубів, лежачи біля припічка, й ледве здолав злізти на піч (Епік, Тв., 1958, 389).
4. перен., перех. Цілком заволодіти ким-небудь (про фізичний стан). Іван перевертається горілиць, його здолав сон (Кол., Терен.., 1959, 22); — Тебе, Устино, ні горе не зігнуло, ні старість не здолала (Чорн., Визвол. земля, 1959, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 545.