ЗДОБУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до здобу́ти. Кожний клаптик паперу, кожна газета була списана огризком хімічного олівця, невідомо де здобутого (Збан., Сеспель, 1961, 288); Федоренко швидко помічав на своїй карті всі здобуті Костіним відомості (Кач., Вибр., 1953, 380); Він розстебнувся — і засяяв орден, Здобутий в перекопському бою (Мур., Повість.., 1948, 35); Про щастя, здобутеє нами, шепочуть зелені жита (Сос., Зел. світ, 1949, 69); Це з Волховбуду перший здобутий алюміній (Бажан, Вибр., 1940, 134); // здобу́то, безос. присудк. сл. Місто здобуто. Щорс вже на тому ж самому мосту, через який тікали гетьманські недобитки на Київ (Довж., І, 1958, 153); Нам шахти тієї повік не забуть, де сонячний камінь здобуто (Сос., Поезія.., 1961, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 543.