ЗДИЧІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Те саме, що здича́віти. Собака була люта, як гадюка, і зовсім здичіла на степу (Н.-Лев., І, 1956, 500); Він забажав ще далі втекти від світа, здичіти зовсім (Фр., VII, 1951, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 538.

Здичі́ти, чі́ю, єш, гл. Одичать. Здичіли гуси, що й додому не хтять. Камен. у. Здичіє свиня в лісі, що горе й додому загнати. Камен. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 145.