ЗДИЧІ́ННЯ, я, с. Дія і стан за знач. здичі́ти. Набуте в горах здичіння троха [трохи] вже відпало від нього (Фр., VII, 1951, 16); Вони нагадали один одному найменшу вину, гріхи проти духа святого, докоряли за байдужність, свою самотність, здичіння в болоті життя (Коцюб., II, 1955, 305).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 538.