ЗДИ́ХАТИСЯ¹ див. зди́хуватися.

ЗДИ́ХАТИСЯ², зди́хаюся, зди́хаєшся і зди́шуся, зди́шешся, док., діал., перев. з часткою не. Віддихатися. — Не говоріть згрізна до мене. Бачте, у мене й сльоза з очей покотилась… не здишусь (Барв., Опов., 1902, 344).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 538.

Зди́хатися, хаюся (шуся), хаєшся (шешся), гл.

1) Перевести духъ. Аж не здишусь. Г. Барв. 397. Не здишусь — так набігався.

2) Избавиться, отдѣлаться. Не можна здихаться цього лихого чоловіка. Рк. Левиц. Не здихався біди. Рк. Левиц.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 144.