ЗДИТИ́НІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до здити́ніти. Старому, трохи вже здитинілому ігуменові тяжко було рішитися [піти до бібліотечної келії]. Він усе бачив якісь нечувані злочини, тому що в старості був дуже нахильний до містицизму (Фр., V, 1951,32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 537.