ЗДИСКРЕДИТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Підірвати довір’я до кого-, чого-небудь, применшити чийсь авторитет, значення. Йому хочеться перш за все здискредитувати тебе в очах нашого гурту (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 68).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 537.

Здискредитува́ти, ту́ю, єш, гл. Дискредитировать. Силкуються здискредитувати мене тим, що до «Крашанки» я не давав доказу моїх історичних виводів. К. Краш. 37.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 144.