Про УКРЛІТ.ORG

здивувати

ЗДИВУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.

1. перех. Викликати здивування, вразити. Все оте так скоїлося несподівано, так мене здивувало! (Мирний, IV, 1955, 351); Сидять рибалки над водою — От підійди й заговори: Здивують щукою такою, Що ще й не бачив, хоч умри! (Рильський, III, 1961, 298); Наші вчені ще не раз здивують людство новими відкриттями і винаходами, яких вони доб’ються в недалекому майбутньому (Наука.., 2, 1958, 2); // безос. Скромно одягнений [І. Франко], тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить — вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, як у казці (Коцюб., III, 1956, 26).

2. неперех., розм. Те саме, що здивува́тися. Хто знав її від десятьох літ, то здивував би з неї тепера (Л. Укр., III, 1952, 745);— Не здивуйте на сирітські подарунки (Барв., Опов.., 1902, 330).

Не здиву́йте — не осудіть. Не здивуйте, люди. Те, що було, минулося І знову не буде (Шевч., І, 1951, 289).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 536.

Здивува́ти, ву́ю, єш, гл.

1) Удивить. Далекий вік здивує його доля. К. Іов. 40. Вона подивилась на його здивованими очима. Левиц. Пов. 246.

2) Удивиться. Не здивуйте на сирітські дарунки. Г. Барв. 330. Не здивуйте, що вороном крячу: хмара сонце заступила, я світа не бачу. Шевч. 263. Ди́вом здивува́ти. Очень удивиться изумиться.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 144.

вгору