ЗДИВО́ВАНО. Присл. до здиво́ваний 2. — Еге! здивовано промовила вона сміючись,— да ти п’яний, Авруме? (Вас., II, 1959, 11); Уляна чогось здивовано прислухається до цієї дитячої мови води (Стельмах, І, 1962, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 536.