ЗДЕ́РТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. де зде́рти. Обзирав [Панько] здерту шкіру, хухав у праву руку (Март., Тв., 1954, 165); // зде́рто, безос. присудк. сл. Гітлерівці заметушилися, як од бомби. Одразу всі плакати було здерто, пройшло кілька облав через центральні квартали (Ю. Янов., II, 1954,43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 535.