ЗДЕ́РЖУВАНИЙ, а, е. розм. Дієпр. пас. теп. ч. до зде́ржувати. Лякалися, що ось-ось та мовчанка, силою здержувана, прорветься (Март., Тв., 1954, 112); Довго здержуване хлипання перервало її мову (Фр., VI, 1951, 481); //зде́ржувано, безос. присудк. сл. Одною рукою здержувано її [філоксеру] в межах, другою — пускано на всі чотири сторони (Коцюб., І, 1955, 223).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 534.