ЗДЕРЕВ’ЯНІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до здерев’яні́ти; // у знач. прикм. Сіянці першого сорту повинні мати прямий, рівний стовбурець, здерев’янілий верхівковий пагін і сформовану верхівкову бруньку (Лісівн. полезах. лісорозв., 1956, 229); Чи зуміють здерев’янілі руки послати патрон у гвинтівку? (Збан., Сеспель, 1961, 246).

2. у знач. прикм., перен. Який завмер, застиг на місці. Він сидів здерев’янілий і стежив за нею безсильним поглядом (Фр., VI, 1951, 242).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 533.

Здерев’Яні́лий, а, е. Одеревенѣлый.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 143.