ЗДА́ТНІСТЬ, ності, ж.
1. Властивість за знач. зда́тний 1. Перекладач поетичного твору передусім повинен бути сам поетом — з властивою поетам здатністю перевтілюватись, відгукуватись на часто не схожі одне на одне літературні явища (Рильський, III, 1956, 130); У 3 роки мозочок дитини своїми розмірами наближається до мозочка дорослої людини, в зв’язку з чим розвивається здатність збереження рівноваги тіла і координація рухів (Шк. гігієна, 1954, 54); Встановлено, що в люпинового довгоносика є вибірна здатність не тільки до певної культури, але й до певних видів у межах однієї й тієї ж культури (Колг. Укр., 12, 1956, 17).
2. рідко. Природне обдаровання, здібність. Чи варто було стільки вчитися, стільки працювати, щоб змарнувати все у чотирьох стінах, утопити свою здатність у казеннім чорнилі..? (Коцюб., І, 1955, 223).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 532.