ЗДАЛІ́К, присл., розм. Те саме, що зда́лека. — До Одарки не пустили,— каже [братова], — і здалік не бачила, і голоска її не чула! (Вовчок, І, 1955, 42); Коли ж побачу я вас знову — Садочок, поле та діброву; Коли здалік Знов повернусь під сільську стріху, В оту країну — милу, тиху, святу повік? (Граб., І, 1959, 427).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 531.