ЗДА́ВНУ, присл., рідко. Те саме, що зда́вна. Хіба ж ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була? (Вовчок, І, 1955, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 531.

Зда́вну, зда́вня, нар. = Зда́вна. Вона мене здавну знає. Чуб. V. 1033. Мири вічностю ся здавна називають. Ном. № 390.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 142.