ЗДА́ВНА, рідко ІЗДА́ВНА, присл. З давніх часів, дуже давно. — Добродію! — обізвався старий дід з білою, як лунь, бородою, що стояв найближче до ганку. — Так здавна було. За князів ще було. Ніхто ніколи не боронив рибу ту ловити (Мирний, III, 1954, 308); Чехов здавна увійшов у моє серце, як міцна й незгасна любов (Рильський, III, 1956, 14); В мурі щілина була, що зробилася вона ще іздавна,.. як стіна будувалася в дому уперше (Зеров, Вибр., 1966, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 531.