ЗГІН, зго́ну, ч. Дія за знач. зганя́ти. — Здається, гарний буде ярмарок,— раз по разу повторяв Вольф, минаючи оті групи [худоби].— Давно вже не було такого згону (Фр., VIII, 1952, 361).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 513.

Згі́н, зго́ну, м.

1) Сгоняніе въ одно мѣсто, напр. сгоняніе скота въ одно стадо на одно пастбище. Якось вставши до овечок рано та раненько, подоїла, в згін прогнала. Мкр. Н. 7.

2) Сгоняніе съ мѣста, изгнаніе.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 138.