ЗГУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., діал. Крикнути. — Що ж, як він згукне нам оте своє «годі»! та й нагадувать іще не звелить? (Вовчок, І, 1955, 201).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 526.

Згукну́ти, ну́, не́ш, гл.

1) Крикнуть. Що ж, як він згукне нам отте своє «годі!» та й нагадувать не звелить? МВ. ІІ. 110.

2) Позвать. Згукнув його, — він обізвався і прийшов до мене. Екатер. у. ( Залюбовск.).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 141.