ЗГРІБА́ТИСЯ, ається, недок. Пас. до згріба́ти 1, 2. Скошена трава згрібається у валки.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 524.

Згріба́тися, ба́юся, єшся, сов. в. згребти́ся, бу́ся, бе́шся, гл.

1) Быть сгребаемымъ, сгребаться, сгрестися. Чоловікові коситься легко, утроє само ляга, само і згрібається, само і в’яжеться. Мнж. 127.

2) Быть въ силахъ грести. Бач, який вітер, як грає Дніпро, — тепер не згребешся. Черк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 141.