ЗГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗГРЕБТИ́, бу́, бе́ш, док., перех.
1. Гребучи чим-небудь, збирати в одне місце, докупи. У присмерку осінньої алеї Згрібають діти каштановий лист (Рильський, І, 1960, 315); Вона знайшла сухої соломи, згребла її в купку під очеретяною стінкою і запалила (Гр., І, 1963, 342).
2. Гребучи, загрібаючи, прибирати, скидати звідки-небудь. Шмалій бережно згрібає решту монет зі столу, ретельно зашморгує калитку (Стельмах, І, 1962, 120); Посаджений восени часник сходить дуже рано, ледве розтане сніг. В цей час треба згребти перегній, солому або торф, що ними був укритий часник (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 232); Згрібши із столу крихти, вийшов [Марко] надвір (Тют , Вир. 1964, 95).
3. тільки док., розм. Швидким рухом узяти, вхопити що-небудь у руку (руки), рукою (руками). От він пірнув на дно [моря], згріб в жменю глини (Коцюб., II, 1955, 328); Згрібши квиток, кулею вилетів [сержант] на вулицю (Гончар, Дорога.., 1953, 36); // Міцно схопити, обхопити кого-, що-небудь. Із-за спини в Юхима Шумило виступив і таки щось крикнув громаді. Але Юхим зразу рукою згріб його за плече й турнув з ганку вниз (Головко, II, 1957, 309); Верткий, балакучий і дотепний красень вгріб худенького Івана в обійми, закружляв ним по хаті (Чаб., Тече вода.., 1961, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 523.