ЗГРОМА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗГРОМА́ДИТИ, джу, диш, док., перех.
1. Згрібати, складаючи в одне місце, на купу. Їй не було гірше роботи згромаджувати кістрицю (Мирний, IV, 1955, 121); — Ні, тату, ми залишимося: треба ж вранці сіно перевернути, згромадити (Стельмах, Хліб.., 1959, 554).
2. перен. Збирати разом, скупчувати. Повій, вітре, згромадь хмари, Страшну бурю підніми (Граб., І, 1959, 485); Згромадив король французький із королевичем з усього царства свого силу-силенну війська (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 524.