ЗГРА́ЙКА, и, ж. Зменш.-пестл. до згра́я 1, 2. Над головою матері пролетіла зграйка чайок (Чорн., Красиві люди, 1961, 72); Біля берега ходили веселими зграйками райдужні мальки (Донч., VI, 1957, 261); Маленька зграйка білих хмарин повільно пливла по голубому жовтосмугому небу (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 347); Дивлюся, як ціла зграйка хлопчиків перевертається у каламутній воді (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 87); * У порівн. Юрба підлітків, мов зграйка горобців, зірвалася з місця й майнула назустріч вершникові (Шиян, Баланда, 1957, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 522.