ЗГОЛОДНІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до зголодні́ти. Зголоднілі за день опришки дивились жадібно на багатий стіл (Гжицький, Опришки, 1962, 49); Пара зголоднілих за дорогу коней пожадливо їли отаву (М. Ол., Леся, 1960, 31); Це була не робота, це був якийсь бенкет будування, віртуозна творчість зголоднілих за працею рук (Гончар, Південь, 1951, 65).

2. у знач. прикм. Голодний. Зголоднілі подорожні так залюбки заходились коло його [борщу], що ніколи було й розмовляти (Гр., II, 1963, 58); Ревіла зголодніла худоба, йдучи на пасовище (Мельн., До раю.., 1961, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 518.