ЗГОЛИ́ТИ див. зго́лювати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 518.

Зголи́ти, лю́, лиш, гл.

1) Сбрить. Перший раз, як живу на світі, довелось мені зголити вуси. Стор. І. 170.

2) Оголить, обнажить. Переносно: сдѣлать бѣднымъ, нищимъ. Та бодай же ти, корчмо,… та й у пень згоріла, та як ти ж мого сина, та як ти молодого, та навіки зголила. Грин. III. 286.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 139.