ЗГОДО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗГОДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.

1. кому, діал. ким. Витрачати на годівлю худоби. Протруєне зерно категорично забороняється переробляти чи згодовувати худобі (Хлібороб Укр., 6, 1964, 42); // Віддавати кому-небудь як їжу. [Гавенда:] Вчора Гаврило лісничий приходив скаржитись, що доїзжачий [доїжджачий] наш убив його підсвинка в лісі і згодував його собаками (К.-Карий, II, 1960, 12).

2. розм. Те саме, що вигодо́вувати 1. Щебетав би [Щоглик] собі літом Та згодовував діток (Граб., І, 1959, 141); Пані й стрічає її лихими словами:— Що,— каже,— згодувала собі синка злодія! (Вовчок, I, 1955, 34); — Чужа сім’я згодувала мене (Мирний, І, 1954, 282).

3. тільки док., розм. Прогодувати. Були тут.. всі безземельні або такі, що їх земля не могла згодувати (Коцюб., II, 1955, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 518.