ЗГО́ДИТИ див. зго́джувати.

ЗГОДИ́ТИ¹, згоджу́, зго́диш, док., перех., розм.

1. Найняти або умовити кого-небудь щось зробити. Згодили якось москаля з міста за куховара. То ж бо й був чудний! (Вовчок, І, 1955, 130); Титар виклопотав дозвіл і згодив маляра, щоб він вималював церкву (Н.-Лев., III, 1956, 91).

2. рідко. Сторгувати, купити. — Був [Іван], кажуть, згодив поле з хатою і вечором забавився на могоричі геть поза північ (Фр., V, 1951, 351).

ЗГОДИ́ТИ², згоджу́, згоди́ш, док., рідко. Те саме, що почека́ти. — Скажіть йому, нехай трошки згодить, поки я з дочкою виберемося до сусід (Кв.-Осн., II, 1956, 441); Згодивши днів зо три, прийдемо на роботу (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 517.

Зго́ди́ти, джу, диш, гл.

1) — кого́. Условиться съ кѣмъ, пригласить или нанять кого. «Затѣется въ селѣ свадьба; прежде всего заботятся о томъ, чтобы згодити попа». О. 1862. IX. 52. Згодили якогось москаля з міста за куховара. МВ. (О. 1862. III. 64).

2) Погодить, обождать. Ой, синочку, згоди годиночку, та таки я зберу свою родиночку. Чуб. V. 873. Згодивши днів зо три, прийдемо на роботу. Зміев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 139.