ЗГИ́ДИТИ, джу, диш, док., перех., розм. Те саме, що заги́дити. [Куць:] Пропасниця їх досі б’є за те, що озеро коноплями згидили (Л. Укр., III, 1952, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 511.

Зги́дити, джу, диш, гл. Изгадить, испачкать. Згидив уже ввесь папір, давайте ще буду писати. Канев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 137.