ЗГА́РИЩЕ, а, с.
1. Місце, де була пожежа. Він копав картоплю на залишених городах, грівся по гарячих згарищах спалених хат (Ю. Янов., II, 1954, 12); Зосталось тільки згарище від тої корчми, де ці хлопці, мандруючи, не раз ночували (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 462); На деяких згарищах ще стирчали нерозвалені печі й димарі (Коп., Лейтенанти, 1947, 201); * Образно. Прикидали [селяни] в думках, до чого братися тепер, з якого діла розпочинати своє трудне життя на великому згарищі війни (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 137).
2. Випалене або вигоріле місце в лісі; це ж місце, поросле травою та іншою рослинністю. Згарищами навивають площі, де в результаті лісової пожежі знищено насадження (Лісівн. і полезах. лісорозв., 1956, 12); Згарище почало заростати травою і памолоддю, на колишніх стежках весною розплющували блакитні оченята підсніжники, а до лісової кринички зліталося.. птаство (Стельмах, І, 1962, 256); Час летить блискавично. Осипаються траншеї і протитанкові рови. Влітку рожевий іван-чай цвіте на згарищах (Рад. Укр., 25.I 1964, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 509.