ЗГА́НИТИ, ню, ниш, перех. Док. до га́нити. Так було невістка зганить мене, що я в неї стану чорніша від землі (Барв., Опов.., 1902, 224); — Я й тепер не знаю, чи ви похвалили мене, чи зганили (Вільде, Сестри.., 1958, 518).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 508.

Зга́нити, ню, ниш, гл. Охулить, осудить. А її зганили й обідили і з покоїв вигнали. МВ. І. 52. Так було невістка зганить мене, що я в неї стану чорнійша від землі. Г. Барв. 224.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 137.