ЗГА́ГА, и, ж.

1. Велике бажання, потреба пити; спрага. Мандрівець.. в безводній пустині, Безсилий від згаги, джерела шука (Граб., І, 1959, 195); — А щоб їх [овець] згага не томила, розставили б ви їм там, у степу, коритця з водою,— порадив якось Горпищенко-чабан голові робіткому Лукії Назарівні Рясній (Гончар, Тронка, 1963, 26).

2. з інфін. і чого, перен. Пристрасне бажання, жадоба чого-небудь; жага. Щира любов до свого краю, освічена світлом науки, та невпинна згага молодих літ послужити йому — несли Вас добувати ще більшої освіти (Мирний, V, 1955, 415); Дика, непереможна згага життя палить всередині, сповняє усю його істоту… (Коцюб., І, 1955, 367); Він грав пісню печалі, яка поступово переходила в згагу помсти за руїни і смерть (Рибак, Зброя.., 1943, 131).

3. Відчуття печіння в стравоході; печія. Вона вже й з кошиком, назбирає і ягоди, і листя, ..сушить і в’ялить і на згагу і на хрипоту (Вовчок, VI, 1956, 338).

Зга́га запекла́ (пече́) — з’явилося відчуття печіння, болю. Неначе згага запекла. Я ледве, ледве вийшов з хати (Шевч., І, 1951, 397); Секретар скривився, ніби його враз запекла згага (Панч, II, 1956, 471).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 507.