ЗВІ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зві́сити. Він ішов, ..притискаючи до правого боку звішений на лікті свій важкий керманицький топір (Фр., IV, 1950, 420); Чуючи приплив веселої сили, нарочито звішеними ногами торкався [хлопець] шини і спиць заднього колеса, відбиваючи на них рисковані такти (Стельмах, II, 1962, 177); Підвелася [Мелашка] з колін, але голову тримала низько звішеною на груди (Ле, Наливайко, 1957, 351).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 489.