ЗВІТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., діал. Привітатися. Звітався я з легенями та й з дівчатами (Черемш., Тв.. 1960, 218); — А зі мною не звітаєшся, воєводо? — спитав раптом чийсь голос (Оп., Іду.., 1958, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 488.

Звіта́тися, та́юся, єшся, гл. Поздороваться, сказать привѣтствіе при встрѣчѣ. Ввійшли вони до хати, не уміли ся звітати. О. 1862. IV. 17.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 133.