ЗВІРЯ́ЧО, присл. Те саме, що звіря́че. Мов львиця [левиця], скочила [Анна] й кинулася, майже звірячо ревнувши, на Саву (Коб., II, 1956, 197).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 487.