ЗВІРКУВА́ТИЙ, а, е. Схожий чимось на звірка. Уважно, настороженими очима, вони [хлопчаки] стежать за голубами і їхнім неласкавим, насупленим, мовби навіть звіркуватим господарем (Ряб., Жайворонки, 1957, 229); // Такий, як у звірка (звичайно про вираз очей). Хлопчик пропхнувся між батьками, поклав руки на материну й батькову долоні, не зводячи з мене звіркуватих оченят (Хор., Ковила, 1960, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 485.