ЗВІНЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся. Док. до вінча́тися 1. [Оксана:] Візьму коли-небудь та й втечу з Василем, та й звінчаюсь! [Степанида:] Я тебе звінчаюсь! (Кроп., І, 1958, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 484.

Звінча́тися, ча́юся, єшся, гл. Обвѣнчаться. Я з дороги повернуся та й з тобою звінчаюся. Чуб. V. 62.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 132.