ЗВІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, перех. Док. до вінча́ти 4. «Діти мої любі! звінчаю я вас; ідіть до церкви». Повів їх [отець Андрій] та й звінчав зараз (Вовчок, І, 1955, 87).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 484.

Звінча́ти, ча́ю, єш, гл. Обвѣнчать. А у тій церковці святий Спас, звінчай діточок в гожий час. Мет. 167.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 132.